метикувати

МЕТИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. Мати здатність міркувати, думати.

– Ми з тобою – люди, що вміють метикувати (Олесь Досвітній);

– І скільки вже нас учитимуть, щоб метикували самі, щоб підходили з головою до параграфів, цифр, порад (Ю. Мушкетик);

// Міркувати над чим-небудь; розмірковувати.

Сижу [сиджу] було на призьбі та метикую, прибираючи струну до струни, голос до голосу (І. Нечуй-Левицький);

Надворі кілька робітників метикують над якимось пристроєм до комбайна, щось лагодять, переінакшують, переконструйовують... (О. Гончар);

Батько ж сидять собі в задку з кумом Панасом, супряжником нашим, та й знай покурюють одну за одною, метикують, як то воно буде в тих колгоспах (М. Олійник);

// Розуміти щось, догадуватися про смисл чого-небудь.

– Треба ж думати, що до чого, коли й як. А не так-от – сказав та сказав! .. Треба ж таки метикувати (О. Довженко);

// на (в) чому. Розбиратися в чому-небудь, розумітися на чомусь.

– Він трошки метикує на політиці... (Я. Качура).

2. що. Прикидати в голові; обмірковувати, обдумувати.

Рахівник, не підводячи голови, готує за вчорашній день зведення у район .. Ярема метикує щось, обсмоктує (В. Логвиненко);

// перен. Обмірковуючи, придумуючи, здійснювати що-небудь.

Того ж таки вечора писар засів за свій стіл, узяв листок паперу й перо .. і почав метикувати вірші (І. Нечуй-Левицький);

Навідувався до нас обласний кореспондент, про мене статтю метикував (В. Логвиненко).