мисник
МИ́СНИК, а, ч. Полиця для посуду, іноді для продуктів у сільській хаті.
— Що се він усе закида, що якби йому повік з нами жити, га? — Не знаю, таточку, — сказала Галочка, ставивши на мисник то миски, то тарілки (Кв.-Осн., II, 1956, 335);
Данило скрадається до хати.., навпомацки знаходить на миснику хлібину (Стельмах, І, 1962, 558);
— Голод — не тітка, зуби на мисник не покладеш (Бурл., Напередодні, 1956, 417);
// Шафа з полицями для посуду і продуктів.
Прийде мати з поля, всюди справно: понагодовано, понаповано, начиння перемите, і миски в миснику (Свидн., Люборацькі, 1955, 10);
— Та хоч би ж олією помастив [хліб], он у миснику в риночці (Головко, II, 1957, 87);
Терентій дістає з найвищої полиці мисника пляшку (Стельмах, І, 1962, 596).
Словник української мови (СУМ-11)