митра

МИ́ТРА, и, ж. Головний убір вищого духівництва християнської церкви, який надівають під час богослужіння.

У два ряди виглядали лиця і в клобуках, і в митрах, і простоволосі (Н.-Лев., І, 1956, 363);

В митрі діамантовій, з хрестом смарагдовим, в шаті, золотом вишиваній, схилив [патріарх] голову свою (Вишня, І, 1956, 91);

*У порівн.Здіймає він з голови того кашкета обережно, як архірей митру (Вас., II, 1959, 78).

Значення в інших словниках

1. митра — Ми́тра: — головний убір вищого духівництва християнської церкви, який надівають під час богослужіння [47]  Словник з творів Івана Франка
2. митра — ми́тра іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. митра — Богослужбовий головний убір єпископа, архимандрита та нагороженого нею протоієрея, що має вигляд корони, оздобленої іконами  Словник церковно-обрядової термінології
4. митра — -и, ж. Головний убір вищого духівництва християнської церкви, що його надівають під час богослужіння.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. митра — МИ́ТРА, и, ж. Головний убір вищого духівництва християнської церкви, який надівають під час богослужіння. У два ряди виглядали лиця і в клобуках, і в митрах, і простоволосі (І.  Словник української мови у 20 томах
6. митра — ми́тра (від грец. μίτρα – східний капелюх) 1. Оздоблений прикрасами головний убір, який вище православне й католицьке духівництво одягало під час богослужіння, а середнє одержувало як нагороду. 2. В давнину – назва різних головних уборів.  Словник іншомовних слів Мельничука
7. митра — Літургійний гол. убір вищого духовенства християнських Церков.  Універсальний словник-енциклопедія
8. митра — Ми́тра, -ри ж. Митра.  Словник української мови Грінченка