митра
МИ́ТРА, и, ж.
Головний убір вищого духівництва християнської церкви, який надівають під час богослужіння.
У два ряди виглядали лиця і в клобуках, і в митрах, і простоволосі (І. Нечуй-Левицький);
В митрі діамантовій, з хрестом смарагдовим, в шаті, золотом вишиваній, схилив [патріарх] голову свою (Остап Вишня);
* У порівн. Здіймає він з голови того кашкета обережно, як архірей [архієрей] митру (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)