можна
МО́ЖНА, присудк. сл.
1. Є умови, можливості для здійснення чого-небудь; можливо.
Де можна лантух, там торби не треба (Номис, 1864, № 1370);
Провалилася їхня тачанка на мосту.. Дядьки рятують, що можна, лементують у відчаї (Гончар, II, 1959, 263);
Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумать, що надворі не бабине літо (Н.-Лев., II, 1956, 183);
— Двох котів у мішок саджати не можна — покусаються (Тют., Вир, 1964, 13).
2. Дозволяється, дозволено.
Що можна лялі, того не можна мамі! (Мирний, І, 1949, 230);
Постукав до кімнати.. Двоє голосів — жіночий і чоловічий відповіли разом: "Можна" (Ю. Янов., II, 1958, 38).
Мо́жна ска́зати див. сказа́ти;
Як мо́жна — уживається у поєднанні з прислівником вищого ступеня для посилення і означає: по можливості.
Турн, бачивши Троян роботу, Як рать Рутульськую трощать, .. Велів везти зо всіх олійниць, Де тілько єсть,.. Як можна швидше тарани (Котл., І, 1952, 234);
Їм так допекли пани, що вони були ладні втекти од їх як можна далі, хоч на край світу (Н.-Лев., II, 1956, 218);
Як [же] мо́жна — уживається при вираженні негативного ставлення до чого-небудь, осуду чогось.
— Чому ж ти мені зараз сього не прописала? — Що се ви, бабуню? Як можна?.. Зараз дознаються… (Вовчок, І, 1955, 104);
[Олімпіада Іванівна:] Ах, Любочка! Нарешті [приїхала]! Ну, як же можна?! (Л. Укр., II, 1951, 7).
Словник української мови (СУМ-11)