морква

МО́РКВА, и, ж.

1. Городня рослина з пірчасторозсіченими листками й довгастим потовщеним коренем.

Столову моркву на насіння в колгоспі сіють у кінці травня (Колг. Укр., 2, 1957, 37);

Затрати праці при вирощуванні червоної моркви на корм невеликі (Хлібороб Укр. 11, 1966, 9).

2. збірн. Коренеплоди цієї рослини оранжевого кольору, що вживаються як їжа або корм.

— Раз мій господар запряг мене до візка і цілий день возив мною гарбузи, дині, моркву, огірки і всяку ярину з огороду (Фр., IV, 1950, 79);

Приготував [Гордєєв] з баранячої печінки чудовий паштет і кілька салатів та форшмаків. Усе це він гарно прикрасив шматочками буряка, моркви та кільцями цибулі (Тулуб, В степу.., 1964, 219);

// Один коренеплід цієї рослини.

*У порівн. Сидить, як морква в грядці (Номис, 1864, № 10957).

◊ Мо́ркву скребти́ (скрома́дити, струга́ти) — сварити, лаяти когось.

Чує стара на службі йому щодня моркву скребуть, уже грозяться і вигнати (Мирний, IV, 1955,153);

Гримає [стара], звісно — на невістку: ..то се не туди, то те не так, звичайно, як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити (Кв.-Осн., II, 1956, 226);

Ха́тня мо́рква, ірон. — сварка між чоловіком і дружиною.

А там [на базарі] купами капуста, буряки, морква огородня — а хатньої наші жінки не продають, держать про нужду, на нашу голову — цур їй! (Кв.-Осн., II, 1956, 13).

Значення в інших словниках

1. морква — мо́рква іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. морква — [морква] -вие, д. і м. -в'і  Орфоепічний словник української мови
3. морква — -и, ж. 1》 Городня рослина з пірчасто-розсіченими листками й довгастим потовщеним коренем. 2》 збірн. Коренеплоди цієї рослини оранжевого кольору, що вживаються як їжа або корм. || Один коренеплід цієї рослини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. морква — МО́РКВА, и, ж. 1. Городня рослина з пірчасторозсіченими листками й довгастим потовщеним коренем. Жужмом лежало понівечене гарбузиння і тютюн .. і тільки незнівеченою залишилась одна легкокоса грядка моркви (М.  Словник української мови у 20 томах
5. морква — Дво- (зрідка однорічна) трав'яниста рослина родини зонтичних, овочева культура; поширена в Європі і Пн. Африці; коренеплід м. від круглої до конічної і циліндричної форм, оранжевого, жовтого або білого кольору, містить каротин з провітаміном А, цукри...  Універсальний словник-енциклопедія
6. морква — мо́ркву те́рти кому. Глузувати, кепкувати з кого-небудь; уїдливо дошкуляти комусь. Усі ми, парубки в селі, дуріли за нею. А вона, бестія, всім моркву терла, аж поки десь не наскочила на свойого (свого) (І. Франко).  Фразеологічний словник української мови
7. морква — Мо́рква, -ви, -ві  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. морква — Мо́рква, -ви ж. 1) Морковь, Daucus Carota L. Унадився, як свиня у моркву. Ном. № 2740. хатня морква. Ссора домашняя между мужемъ и женой. А там купами капуста, буряки, морква огородня, а хатньої наші жінки не продають, держать про нужду на нашу голову...  Словник української мови Грінченка