морити
МОРИ́ТИ, морю́, мо́риш, недок., перех.
1. рідко. Те саме, що труї́ти.
Морити мух.
2. перен; розм. Доводити до виснаження, знемоги; виснажувати, мучити.
А лікар скрізь ходив з ланцетом… І чванивсь, як людей морив (Котл., І, 1952, 143);
— Заперли мене не в хату, а в саж.. Згагою морять (Мирний, III, 1954, 164);
— Череду корів мають [дуки], а брата нещасного морять голодом (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 71).
◊ Мо́рить (мори́ло) на сон; Сон мо́рить (мори́в) кого — хтось хоче (хотів) спати.
Днинка була сьогодні ясна й тепла, то старого трохи морило на сон (Мак., Вибр., 1954, 197);
— Як прийду сюди, так зараз сон і морить, і розбирає. А тітка свариться, що я сплю отут [у садку]… (Коцюб., І, 1955, 461).
3. розм. Дуже стомлювати чимось; знесилювати.
Генерал давай їх [селян] утішати,.. що він їх не буде насильною роботою морити (Мирний, І, 1949, 191);
— А тільки не думай собі, щоб я тобі дав коні морити (Л. Укр., III, 1952, 554).
4. спец. Тримати деревину у воді, у спеціальному розчині, надаючи їй темного забарвлення та міцності, або фарбувати її морилкою.
Використовують для фа-нерування меблів теж дубову фанеру, але її.. морять (Роб. газ., 29.IX 1965, 2);
Морити дуб.
Словник української мови (СУМ-11)