морква
МО́РКВА, и, ж.
1. Городня рослина з пірчасторозсіченими листками й довгастим потовщеним коренем.
Жужмом лежало понівечене гарбузиння і тютюн .. і тільки незнівеченою залишилась одна легкокоса грядка моркви (М. Стельмах);
Хлопцям хоч би й зараз оце кинутись прополювати моркву, дертися на черешні (О. Гончар).
2. збірн. Коренеплоди цієї рослини оранжевого кольору, що вживаються як їжа або корм.
– Раз мій господар запряг мене до візка і цілий день возив мною гарбузи, дині, моркву, огірки і всяку ярину з огороду [городу] (І. Франко);
Приготував [Гордєєв] з баранячої печінки чудовий паштет і кілька салатів та форшмаків. Усе це він гарно прикрасив шматочками буряка, моркви та кільцями цибулі (З. Тулуб);
// Один коренеплід цієї рослини.
* У порівн. Сидить, як морква в грядці (Номис).
◇ Мо́ркву скребти́ (скрома́дити, струга́ти) див. скребти́;
Мо́ркву те́рти див. те́рти;
Наздога́д (навдога́д, розм. надога́д) бурякі́в [, щоб дали́ капу́сти (рідко коли́ мо́ркви тре́ба)] див. наздога́д;
Скребти́ (ску́бти, скрома́дити) / наску́бти (наску́ба́ти) мо́ркву див. скребти́;
(1) Ха́тня мо́рква, ірон. – сварка між подружжям, у сім'ї; лайка.
– А там [на базарі] купами капуста, буряки, морква городня, – а хатньої [моркви] наші жінки не продають, держать про нужду, на нашу голову! (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)