мрійливий
МРІЙЛИ́ВИЙ, а, е. Який любить мріяти; схильний до мріяння.
— Мене в ланці дівчата звали не Марійка, а просто Мрійка, — це тому, що я мрійлива була, все мріяла-мріяла, та ото в мріях собі й жила (Ю. Янов., І, 1958, 316);
Коли людина опиняється на лоні природи, вона стає мрійливою (Чаб., Тече вода.., 1961, 193);
// Який виражає замріяність.
— А знаєте, — озвався він мрійливим тоном, — захотілося мені зараз сирівцю (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 17);
Поки наша аудиторія шуміла та всідалась, він, ставши коло вікна, розгорнув якийсь томик, читав із мрійливим виглядом (Гуп., Передчуття.., 1971, 58);
// Сповнений мрій, пройнятий ними.
Близький гуркіт і хмара їдкого диму вивели дівчину з солодкої мрійливої задуми, повернули до дійсності (Гончар, III, 1959, 173);
// Який навіває мрії, спричиняє замріяність.
Вона більше не зустрічалася з ним .. Не стерегла мрійливими літніми вечорами зоряного неба (Дім.. І будуть люди, 1964. 60).
Словник української мови (СУМ-11)