мрійливий
МРІ́ЙЛИ́ВИЙ, а, е.
Який любить мріяти; схильний до мріяння.
– Мене в ланці дівчата звали не Марійка, а просто Мрійка, – це тому, що я мрійлива була, все мріяла-мріяла, та ото в мріях собі й жила (Ю. Яновський);
Коли людина опиняється на лоні природи, вона стає мрійливою (М. Чабанівський);
// Який виражає замріяність.
– А знаєте, – озвався він мрійливим тоном, – захотілося мені зараз сирівцю (Ю. Бедзик);
Поки наша аудиторія шуміла та всідалась, він, ставши коло вікна, розгорнув якийсь томик, читав із мрійливим виглядом (Є. Гуцало);
// Сповнений мрій, пройнятий ними.
Близький гуркіт і хмара їдкого диму вивели дівчину з солодкої мрійливої задуми, повернули до дійсності (О. Гончар);
// Який навіває мрії, спричиняє замріяність.
Вона більше не зустрічалася з ним .. Не стерегла мрійливими літніми вечорами зоряного неба (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)