мугир
МУГИ́Р, я, ч., зневажл., лайл. Вайлувата, неотесана, груба людина.
Пошили сині всім жупани. На спід же білії каптани,— Щоб був козак, а не мугир (Котл., І, 1952, 187);
Не хотів він уславитися, як простакуватий мугир, і стати знов посміховищем пана Потоцького (Тулуб, Людолови, II, 1957, 34).
Словник української мови (СУМ-11)