мудро
МУ́ДРО, присл.
1. Із знанням справи; розумно.
[Єпископ:] Безумний мовив мудро ненароком: ми будемо світити світлом правди (Л. Укр., II, 1951, 434);
Він мене добре вчив, мамо, і мудро (Коб., II, 1956, 323);
Заводи-велетні, де людський розум Керує мудро, вугілля й чорнозем. Картини й книги, статуї й доми — Це наше все (Рильський, II, 1960, 158).
2. Уміло, майстерно.
Повісила на кілочок чистий рушник, довгий та предовгий, та мудро усякими цвітами вишитий (Кв.-Осн., II, 1956, 320);
[Старшина третій:] А мудро співає! коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм (Шевч., І, 1963, 96);
Навіть у будень носила [Палагна] шовкові хустки, дорогі й писані мудро (Коцюб., II, 1955, 342).
3. розм., ірон. Хитро, лукаво.
А сам, говорячи так, збоку якось на неї дивиться мудро, що горда удова тільки зчервоніє (Вовчок, І, 1955, 185);
Чує Хо, як сільський учитель обіцяв хитро-мудро керувати поміж підводними каміннями сучасних порядків, а таки.. досягти мети своєї… (Коцюб., І, 1955, 172).
Словник української мови (СУМ-11)