мудро
МУ́ДРО, присл.
1. Із знанням справи; розумно.
[Єпископ:] Безумний мовив мудро ненароком: ми будемо світити світлом правди (Леся Українка);
Він мене добре вчив, мамо, і мудро (О. Кобилянська);
Заводи-велетні, де людський розум Керує мудро, вугілля й чорнозем. Картини й книги, статуї й доми – Це наше все (М. Рильський).
2. Уміло, майстерно.
Повісила на кілочок чистий рушник, довгий та предовгий, та мудро усякими цвітами вишитий (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Старшина третій:] А мудро співає! коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм (Т. Шевченко);
Навіть у будень носила [Палагна] шовкові хустки, дорогі й писані мудро (М. Коцюбинський).
3. розм., ірон. Хитро, лукаво.
А сам, говорячи так, збоку якось на неї дивиться мудро, що горда удова тільки зчервоніє (Марко Вовчок);
Чує Хо, як сільський учитель обіцяє хитро-мудро керувати поміж підводними каміннями сучасних порядків, а таки .. досягти мети своєї... (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)