мужицтво
МУЖИ́ЦТВО, а, с., збірн., дорев., розм., зневажл. Мужики.
Кріпацька старшина пішла на всі боки судити безглузде мужицтво, що як зарубало собі на носі волю, то будь вона і голодна, і холодна, і вся в латах чи дрантях, аби таки воля (Мирний, IV, 1955, 163);
— Корпію, чи в тебе під панськими недоносками і тіло напанилось, на мужицтво не оглядається? (Стельмах, І, 1962, 149);
// Стан мужиків.
— Нещасна моя доленька, що я родилась у мужицтві! (Кв.-Осн., II, 1956, 339);
Дурненьким паннам здавалось, що сам бог споконвіку призначив полякам панство, .. а українцям — мужицтво, нужду, сіру свиту, мазані дьогтем чоботи та неписьменність (Н.-Лев., І, 1956, 201)
Словник української мови (СУМ-11)