мужицтво
МУЖИ́ЦТВО, а, с., збірн., іст., розм., зневажл.
Мужики (у 1 знач.).
Кріпацька старшина пішла на всі боки судити безглузде мужицтво, що як зарубало собі на носі волю, то будь вона і голодна, і холодна, і вся в латах чи дрантях, аби таки воля (Панас Мирний);
– Корпію, чи в тебе під панськими недоносками і тіло напанилось, на мужицтво не оглядається? (М. Стельмах);
// Стан мужиків.
– Нещасна моя доленька, що я родилась у мужицтві! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Дурненьким паннам здавалось, що сам Бог споконвіку призначив полякам панство, .. а українцям – мужицтво, нужду, сіру свиту, мазані дьогтем чоботи та неписьменність (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)