мужицький
МУЖИ́ЦЬКИЙ, а, е, дорев., розм. Прикм. до мужи́к 1.
Ми заходились розкувать Своїм невольникам кайдани. Аж гульк!.. І знову потекла Мужицька кров! (Шевч., II, 1953, 243);
— А сам ти хто — мужицький син? Кріпацька чорна кістка, значить? (Бажан, Роки, 1957, 244);
//Власт. мужикові, мужикам.
Мій батько, широка мужицька вдача, потайний алкоголік, що протрачує періодично грубі суми в картах (Коб., III, 1956, 52);
Та хіба після цього можна розмовляти з чоловіком, який далі свого носа нічого не бачить і не догадується, що таке мужицька хитрість? (Стельмах, II, 1962, 235);
// Такий, як у мужика.
По лісі, нетоптаною стежкою, йшов чоловік у грубім, мужицькім сіряці (Фр., II, 1950, 94).
Словник української мови (СУМ-11)