мурин
МУ́РИН, а, ч., рідко. Те саме, що негр.
Мурин ніколи білим.. не буде (Номис, 1864, № 6154);
Коли гляну, а якісь два мурини тягнуть Євлогія геть у якісь дебрі (Фр., IV, 1950, 161);
Панас обійшов наріжну вежу і наблизився до брами, де чатував його знайомий воротар-мурин (Тулуб, Людолови, І, 1957, 446);
*У порівн. За ними [козаками] юрмилася сірома, чорна, як мурини, давно не стрижена, обшарпана, у вовчих шкурах, боса, а то й гола (Панч, Гомин. Україна, 1954, 259).
Словник української мови (СУМ-11)