мурин
МУ́РИН, а, ч., рідко.
Те саме, що негр.
Мурин ніколи білим .. не буде (Номис);
Коли гляну, а якісь два мурини тягнуть Євлогія геть у якісь дебрі (І. Франко);
Панас обійшов наріжну вежу і наблизився до брами, де чатував його знайомий воротар-мурин (З. Тулуб);
* У порівн. За ними [козаками] юрмилася сірома, чорна, як мурини, давно не стрижена, обшарпана, у вовчих шкурах, боса, а то й гола (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)