мучитель
МУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто мучить когось.
— А вночі, коли я сам і ніхто мене не бачить, коли спить уся тюрма, сплять і мученики, і їх мучителі, — страждання [голоду] стають невиносними (Хотк., І, 1966, 175);
Людомир продовжує мовчати, потемнілим від гніву оком пронизує свого мучителя (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 126).
Словник української мови (СУМ-11)