мілко
МІ́ЛКО. Присл. до мілки́й.
Насіння великозерних сортів кавунів слід загортати трохи глибше, а дрібне насіння — мілкіше (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 269);
Марко Артьомов теж пройшовся борозною, подивився, що оралося мілко, заглибив плуга (Чорн., Визвол. земля, 1959, 201);
// безос. , у знач. присудк. сл.
Тут [на косі] дно мулке. Тут дуже мілко (Нех., Ми живемо.., 1960, 104);
— Давайте його на Тирло переправимо. Там мілко. Я вчора напував волів (Тют., Вир, 1964, 46).
◊ Мі́лко пла́вати (бра́ти) — не мати достатніх здібностей, сил, знань для якої-небудь справи; бути обмеженим, малоавторитетним.
— А от в агротехніці ти плаваєш мілко. А без агрономічних знань бригадир рільничої бригади не бригадир (Логв., Літа.., 1960, 118).
Словник української мови (СУМ-11)