місток
МІСТО́К, тка́, ч.
1. Зменш. до міст 1 — 3.
— Як ти хочеш, дівчинонько, щоб тебе любити, Зроби місток через ярок, щоб добре ходити (Укр.. лір. пісні, 1958, 167);
— Чом не справите місток? Це ж бо діло ваше! — Та немає вказівок! — Голова нам каже (С. Ол., Вибр., 1959, 285);
По-різному складалося життя у цих двох таких несхожих зовні людей, і характером вони були наче несхожі, та чомусь проліг між ними місток взаємної довіри і симпатії (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 96);
*У порівн. [Антей:] Хто ж то перейшов по нас, як по містках, до храму слави всесвітньої? (Л. Укр., III, 1952, 439);
Ця думка міцно засіла в Тасиній голові, як єдиний вихід з становища, як рятівний круг, як місток у майбутнє (Дмит., Розлука, 1957, 221).
◊ Містки́ стели́ти до кого — шукати шляхів до зближення з кимось.
Галина йому не сподобалась, бо мовчазна й на вдачу горда. Тоді почав до Світлани Підігрітої містки стелити (Зар., На.. світі, 1967, 264);
Місто́к (містки́) спали́ти див. спали́ти.
2. Підмосток для командування на кораблях, машинах і т. ін. для спостереження за ким-, чим-небудь.
Боцман Смола.. пильно стежив за командирським містком, ждучи наказу (Ткач, Жди.., 1959, 15);
Площадка (місток) керування розміщена над входом у приймальну камеру молотарки (Зерн. комбайни, 1957, 82);
*Образно. Доповідач сказав, що наявність таких людей, як Л. М. Толстой, на капітанському містку національної думки викликає у сучасників довір’я до сучасного і безстрашність до майбутнього (Рад. Укр 20.ХІ 1960, 1).
Словник української мови (СУМ-11)