міхоноша
МІХОНО́ША, і, ч. і ж. Той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння.
Хто йде, їде — не минає [кобзаря]: Хто бублик, хто гроші; хто старому, а дівчата Шажок міхоноші (Шевч., І, 1963, 39);
Незабаром поховав [Гриша] діда і зостався один, як палець, поки другі старці не взяли за міхоношу (Морд., І, 1958, 54).
2. етн. Той, хто носить мішок під час колядування.
Їеге, як здоровіша, була [у колядниць] за міхоношу (Мирний, III, 1954, 42);
Задовго до [новорічного] свята вибираються ватажки та міхоноші, виготовляються зірки, готується святковий одяг (Нар. тв. та етн., 6, 1964, 107);
*У порівн. А Василь усе за ними ходить та — як той міхоноша у колядці — носить Марусин кошик та склада, що Олена купує (Кв.-Осн., II, 1956, 44).
Словник української мови (СУМ-11)