набрякати
НАБРЯКА́ТИ, а́є, недок., НАБРЯ́КНУТИ, не; мин. ч. набря́к, ла, ло; док.
1. Збільшуватися в об’ємі, розпухати (від приливу крові, молока і т. ін.).
В екстазі дикого ритму спітнілі обличчя танцюючих набрякали кров’ю (Галан, Гори.., 1956, 25);
На крутому чолі [Карпа] набрякла жила, виявляючи велику напруженість (Коцюб., І, 1955, 305);
Відерне вим’я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (Вол., Місячне срібло, 1961, 260);
// Опухати через скупчення рідини (випоту) в тканинах.
Ввечері все тіло у неї розламувалося, а ноги так набрякали, що ледве віддиралися від долівки (Тулуб, Людолови, II, 1957, 440);
Руки мої набрякли і взялись пухирями (Сенч., Опов., 1959, 256).
2. Розширюватися, роздаватися, збільшуватися в об’ємі від вологи, сирості і т. ін.
Льотчик думає про те, що аеростат набрякає під дощем, важчає і, мабуть, знижується (Трубл., III, 1956, 145);
Вікна понамерзали, двері набрякли (Тесл., Вибр., 1950, 76);
Земля набрякла, блистіла, як масло (Горд., Дівчина.., 1954, 95);
// Наливатися соками.
Брості росли, набрякали і розпускались (Дмит., Наречена, 1959, 24);
Набрякли бруньки, Вдяглись в зелені мундири дерева… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 354);
*Образно. Набрякають там щастям вже зерна оті. Що зібрали ми влітку, в жнива золоті (Нагн., Пісня.., 1949, 13).
Словник української мови (СУМ-11)