набряклий
НАБРЯ́КЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до набря́кнути.
З притиском витирає [Дем’ян Кізка] полами нового кожушка набряклі від застарілого ревматизму руки (Крот., Сини.., 1948, 40);
Гриць витер рукавом набряклі від сліз очі й поринув у безрадісну задуму… (Добр., Ол. солдатики, 1961, 35);
Над степом стояла темна, набрякла від вологи, важка хмара (Коп., Сусіди, 1955, 13).
2. у знач. прикм. Збільшений в об’ємі, розпухлий.
На її шиї, на руках, неначе жаби, порозпинались чорні плями; набряклі жили кидалися — бились (Мирний, III, 1954, 118);
Ольга побачила набрякле і синє обличчя (Галан, Гори.., 1956, 25);
Він відчинив важкі набряклі двері і опинився в хижі (Скл., Святослав, 1959, 7).
Словник української мови (СУМ-11)