набряклий
НАБРЯ́КЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до набря́кнути.
З притиском витирає [Дем'ян Кізка] полами нового кожушка набряклі від застарілого ревматизму руки (Є. Кротевич);
Гриць витер рукавом набряклі від сліз очі й поринув у безрадісну задуму... (С. Добровольський);
Над степом стояла темна, набрякла від вологи, важка хмара (О. Копиленко);
Дім ще не прокинувся, дім ще беріг у собі зиму: у вистуджених грубках, .. у рипучих, набряклих вогкістю дверях (В. Дрозд).
2. у знач. прикм. Збільшений в об'ємі, розпухлий.
Ольга побачила набрякле і синє обличчя (Я. Галан);
Хворі, голодні, виснажені, з набряклими й підбитими ногами, вони вже не могли йти (І. Багряний);
Він відчинив важкі набряклі двері і опинився в хижі (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)