наверчений
НАВЕ́РЧЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наверті́ти².
Біля сухої, складеної неподалік від хмизу трави заздалегідь приготовано товсту з наверченими дірками колоду (Міщ., Сіверяни, 1961, 27).
НАВЕ́РЧЕНИЙ², а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наверті́ти³.
На голові у неї наверчене жмутом якесь ганчір’я (Вас., І, 1959, 131);
— Хоч гуляти? — питає підбігаючи дівчина в здоровенній хустці, що наверчена на шию, як ярмо (Григ., Вибр., 1959, 439).
Словник української мови (СУМ-11)