навколішки
НАВКО́ЛІШКИ, розм. НАВКО́ЛЮШКИ, присл.
1. з дієсл. опускатися, падати, ставати і т. ін. На коліна.
Наум кинувсь навколішки, підняв руки догори та й молиться (Кв.-Осп., II, 1956, 97);
Усі козаки і старшини скинули шапки й стали навколішки (Довж., І, 1958, 273);
Вона впала навколюшки й, обливаючись гарячими сльозами, звела свої немічні руки до образів (Л. Янов., І, 1959, 365).
2. з дієсл. лазити, стояти і т. ін. На колінах.
Параска плеще громаді, що я буцімто відьмила, кругом криниці лазила навколішки (Н.-Лев., II, 1956, 17);
Женя неначе завмерла, стоячи навколішки, припавши головою до землі (Сміл., Сашко, 1957, 164);
— Опам’яталась — стою навколюшки на землі, де танки пройшли, і буквально — цілувала їх слід… (Головко, І, 1957, 449).
Словник української мови (СУМ-11)