навколішки
НАВКО́ЛІШКИ, розм., НАВКО́ЛЮШКИ, присл.
1. з дієсл. опускатися, падати, ставати і т. ін. На коліна.
Наум кинувсь навколішки, підняв руки догори та й молиться (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вона впала навколюшки й, обливаючись гарячими сльозами, звела свої немічні руки до образів (Л. Яновська);
І от вона [Христя] почуває, що їй хочеться стати навколішки. До болю хочеться (М. Хвильовий);
І знову ти лишилась на поталу, і знову панство суне на Полтаву. Щоб знов тебе поставити навколішки, щоб ти була рабою, як колись (Л. Костенко).
2. з дієсл. лазити, стояти і т. ін. На колінах.
Ілля сидів у своїй хатині і як угледів, що до нього діти рачкують та навколішки повзуть, то повернувсь до вікна, а шкури держав у руках, – 12 шкур і тріснуло (з легенди);
Грицько стояв навколішки, нагнувшись, й дивився (М. Грушевський);
– Опам'яталась – стою навколюшки на землі, де танки пройшли, і буквально – цілувала їх слід... (А. Головко);
Здивований хлопець опустив свічкогасну палицю, одступив убік, і я довго стояв навколішки, молився гаряче, всією душею (Ю. Мушкетик);
Марія заходить до хати, прислухається до сонного дихання дітей, не роздягаючись, стає навколішки перед невидимими іконами (В. Дрозд);
Хлопець навколішки міняв циліндр мотоцикла (Є. Пашковський).
Словник української мови (СУМ-20)