наводчик
НАВО́ДЧИК, а, ч.
1. Боєць, який наводить гармату і т. ін. на ціль.
Чудовий-таки наводчик був Семен, Гончаренко! — рідко який снаряд не попадав у ціль (Головко, І, 1957, 288);
Наводчики розуміють мене; беруть прямий приціл (Сміл., Сад, 1952, 90).
2. Той, хто займається наведенням чого-небудь.
Наводчик переправ; Наводчик прожекторів.
3. рідко. Той, хто наводить (у 1 знач.) кого-небудь на щось.
Ота бідняцька голота добровільно зголошувалась у наводчики російським солдатам. Показувала їм таємні схови, де багаті газди переховували вгодованих.. свиней (Вільде, Сестри.., 1958, 19).
Словник української мови (СУМ-11)