надвір
НАДВІ́Р, присл. За межі чого-небудь, у напрямку назовні.
Я стояв край вікна та дивився надвір (Граб., І, 1959, 163);
Двері їдальні раз у раз рипали, і люди заходили й виходили, випускаючи надвір пахучі клубки пари (Досв., Вибр., 1959, 302);
// За межі приміщення; на подвір’я, на вулицю.
Раз, після великодня, чудового весняного ранку, вся Паляникова сім’я висипала з хати надвір (Н.-Лев., 11,1956, 28);
— Коли мені треба було вийти надвір, я брав мамині черевики (Багмут, Опов., 1959, 4).
Словник української мови (СУМ-11)