надитися

НА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., на кого — що.

1. Захоплюватися ким-, чим-небудь; спокушатися.

Син Яця-коваля, Іван рудоволосий. Рибалка і мудрець, поет і каменяр, Не надився на блиск і на позверхній чар, На Чайльд-Гарольдів плащ, на Лорелеї коси (Рильський, І, 1960, 324).

2. розм. Мати намір, намірятися на кого-, що-небудь; зазіхати.

Значення в інших словниках

1. надитися — на́дитися дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. надитися — -джуся, -дишся, недок., на кого – що. 1》 Захоплюватися ким-, чим-небудь; спокушатися. 2》 розм. Мати намір, намірятися на кого-, що-небудь; зазіхати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. надитися — НА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., на кого – що. 1. Захоплюватися ким-, чим-небудь; спокушатися. У місті я бував – надився на будинки кам'яні, на крамниці і крамарі, ходив по базару (Марко Вовчок); Син Яця-коваля, Іван рудоволосий.  Словник української мови у 20 томах
4. надитися — СПОКУСИ́ТИСЯ на що, чим, з інфін. і без додатка (піддатися спокусі, бажанню мати що-небудь, робити щось і т. ін.), ПОКВА́ПИТИСЯ на кого-що, ПОНА́ДИТИСЯ на кого-що, ПОВА́БИТИСЯ на кого-що, ПОЛА́СИТИСЯ на кого-що, розм., ПОЛА́СУВАТИСЯ на кого-що, розм.  Словник синонімів української мови
5. надитися — Надитися, -джуся, -дишся гл. Быть привлекаемымъ чѣмъ, кѣмъ. Люде вбогі, а дівка друга підросла, — на другого приймака надились. Г. Барв. 175. Панас до неї надиться та й надиться. Г. Барв. 518. Чи не того єси така велишна, що надивсь до тебе потужний пан? К. ПС. 19.  Словник української мови Грінченка