надитися
НА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., на кого – що.
1. Захоплюватися ким-, чим-небудь; спокушатися.
У місті я бував – надився на будинки кам'яні, на крамниці і крамарі, ходив по базару (Марко Вовчок);
Син Яця-коваля, Іван рудоволосий. Рибалка і мудрець, поет і каменяр, Не надився на блиск і на позверхній чар, На Чайльд-Гарольдів плащ, на Лорелеї коси (М. Рильський).
2. розм. Мати намір, намірятися на кого-, що-небудь; зазіхати.
Зоставсь я в тій сім'ї ні наймит, ні хазяйська дитина. Люди вбогі, а дівка друга підросла, – на другого приймака надились (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)