наділ
НАДІ́Л, у, ч.
1. Дія за знач. наділи́ти, наділя́ти 1.
Між людьми із давніх-давен ідуть чутки, про наділ землі (Чорн., Визвол. земля, 1950, 32).
2. Ділянка землі, яку отримувала селянська сім’я для користування.
Вийшовши з дворових на волю, не маючи наділу, він сяк-так справився на хату, приписався до Мар’янівської громади (Мирний, III, 1954, 67);
Гнат ще здалеку побачив свій наділ. Він чорнів, як і всі наділи, що були по цей бік шляху (Панч, В дорозі, 1959, 46);
*Образно. Ти [мати] пустила мене сиротою у світ, Та дала ще мені три недолі в наділ, Три недолі важкі, невідступні (Фр., XI, 1952, 47);
— І тебе запитають колись. Як літа дорогі пронеслись? Чи зробив щось корисне в житті. Чи згубив свій наділ в маятті? (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 150).
Словник української мови (СУМ-11)