наділ
НАДІ́Л¹, у, ч.
1. Дія за знач. наділи́ти, наділя́ти 1.
Між людьми із давніх-давен ідуть чутки про наділ землі (С. Чорнобривець);
Після наділу, забуваючи за долівку й за все на світі, Бондариха кілька днів гасала по всіх полях (М. Стельмах);
Ти [мати] пустила мене сиротою у світ, Та дала ще мені три недолі в наділ, Три недолі важкі, невідступні (І. Франко);
– І тебе запитають колись, Як літа дорогі пронеслись? Чи зробив щось корисне в житті, Чи згубив свій наділ в маятті? (П. Воронько).
2. Наділена, відведена кому-небудь частина або частка чогось.
Нехай буде ласкавий привіт щирого серця наділом моїй праці (Б. Грінченко).
3. заст. Ділянка землі, яку отримувала селянська сім'я для користування після скасування кріпацтва.
Вийшовши з дворових на волю, не маючи наділу, він [Кирило] сяк-так справився на хату, приписався до Мар'янівської громади (Панас Мирний);
Гнат ще здалеку побачив свій наділ. Він чорнів, як і всі наділи, що були по цей бік шляху (П. Панч).
НАДІ́Л², присл. заст.
Униз, донизу.
В обидва поверхи галереї ведуть з дворика осібні сходи; широкі і низькі наділ, високі і вузенькі нагору (Леся Українка);
Голова звисла йому [Андрійку] наділ, як мертвому (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)