наживатися
НАЖИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАЖИ́ТИСЯ. иву́ся, иве́шся, док.
1. Збагачуватися легким, нетрудовим шляхом; одержувати прибуток; багатіти.
— Усе життя батько його [куркуля], як павук, кров із нас пив. А зараз син його на нашому горі наживається (Головко, II, 1957, 495);
Місто заростало бур’яном, в ньому наживався якийсь американець Гоуен (Кучер, Дорога.., 1958, 114);
Кравченко розповідав про всякі плутні, хто кого обдурив, хто нажився (Мирний, III, 1954, 330);
Карпо Адамович улаштував сина на квартиру до якоїсь сварливої, скупої хазяйки, яка брала учнів до себе з єдиною метою нажитися за їх рахунок (Життя К.-Карого, 1957, 10).
2. тільки док., розм. Багато, довго прожити: досхочу, добре пожити.
— Ти нажилася з милим, Ганно! А я пішла заміж за нелюба і не зазнаю такого щастя, як тобі судилося… (Н.-Лев., І, 1956, 96);
— Чого ви налякались? Що про смерть нагадали? Ну, то що? Вже ж нам з вами й час: нажились уже! (Григ., Вибр., 1959, 314).
3. тільки недок. Пас. до нажива́ти.
Василь пригадав слова Кабанцеві і пойняв йому віри, .. що хазяйство не зразу приходе [приходить], а наживається довгими роками (Мирний, IV, 1955, 212).
Словник української мови (СУМ-11)