накарати
НАКАРА́ТИ, а́ю, а́єш, перех. Док. до кара́ти.
Накарав міх, що й торби страшно (Номис, 1864, № 5794);
— Бажав би я, що б ти, Миколо, узяв з собою сього вітрогона та по дорозі беріг його… А молодого завсіди напутити, а деколи й накарати треба! (Оп., Іду.., 1958, 401).
Словник української мови (СУМ-11)