намислити
НАМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док., перех., з інфін., із спол. щ о, розм. Те саме, що наду́мати ( див. наду́мувати 1, 2).
У Василька було своє на думці. Він уже собі намислив, що мусить найти Юру (Турч., Зорі.., 1950, 295);
— Якби ти знав, що зараз намислила робити Тамара… (Хижняк, Тамара, 1959, 54);
Яку нову пекельну справу затіяв тут Анч, які нові злочини він намислив? (Трубл., Шхуна.., 1940, 126);
— Я збагнула по його очах, що він намислив щось, він чимось допоможе вам (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 164).
Словник української мови (СУМ-11)