наперегони
НАПЕРЕГО́НИ, НАВПЕРЕГО́НИ, присл. Намагаючись перегнати, випередити один одного, кого-, що-небудь у бігу, в їзді і т. ін.
По кам’яній вулиці міста наперегони мчали повні пасажирів одутлі автобуси й легкові машини (Панч, II, 1956, 76);
— Як хочете, хазяїне, а бігати навперегони я не стану (Шиян, Баланда, 1957, 136);
*Образно. Крізь далі прямовисні Летить локомотив. За ним — ланцюг вагонів. Мов журавлиний ключ. І дим наперегони (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 28);
// перен. Намагаючись перевершити, перемогти один одного в чому-небудь.
Ось і почали вони [багачі] потаємно наперегони шапкувати перед Іваном, частувати його (Фр„ III, 1950, 142).
Словник української мови (СУМ-11)