наплічник
НАПЛІ́ЧНИК, а, ч.
1. Наплічна прикраса або частина одягу у вигляді вузької смужки на плечах.
Дерева давно пожовкли і сипали вже золотим листям. Здається, це єдине, що було тоді в місті золотого. Бо тих, що носили золоті наплічники, вже не було (Мик., II, 1957, 52);
Мундир на ньому з отакенними гудзиками, тільки куций, мов собаки обгризли, і наплічники з сукна (Донч., VI, 1957, 287).
2. Металеве покриття, яке захищало плечі воїна від ушкодження.
Шило кинувся на пана. Довго рубалися вони! І наплічники і нагрудники погнулися в обох від ударів (Довж., І, 1958, 260).
Словник української мови (СУМ-11)