напуття

НАПУ́ТТЯ, я, с. Поради, побажання кому-небудь (перев. перед відправленням у дорогу або початком якоїсь справи); напучення.

Відразу після Артемового напуття вчорашні курсанти шикувались і з повною викладкою рушали до вокзалу (Підс., Віч-на-віч, 1962, 153);

— При зустрічі з населенням пам’ятайте, що ви — радянські люди, — давав напуття Капустін (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 435);

Один з робітників-ремонтників, які допомагали Яцубі, давав господареві вже прикінцеві напуття (Гончар, Тронка, 1963, 192).

Значення в інших словниках

1. напуття — напу́ття іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. напуття — -я, с. Поради, побажання кому-небудь (перев. перед відправленням у дорогу або початком якоїсь справи); напучення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. напуття — НАПУ́ТТЯ, я, с. Поради, побажання кому-небудь (перев. перед відправленням у дорогу або початком якоїсь справи); напучення. Відразу після Артемового напуття вчорашні курсанти шикувались і з повною викладкою рушали до вокзалу (О.  Словник української мови у 20 томах
4. напуття — НАСТАНО́ВА (конкретні поради, рекомендації з боку старшого або досвідченішого, як слід правильно робити, поводитися в тих чи інших випадках); НАПУ́ТТЯ, НАПУ́ЧЕННЯ, НАПУ́ЧУВАННЯ (добрі побажання, повчальні слова...  Словник синонімів української мови