наручники

НАРУ́ЧНИКИ, ів, мн. (одн. нару́чник, а, ч.). З’єднані ланцюжком металеві кільця, що їх надівають на руки заарештованим.

Солод.. заклав руки за спину, ніби відчував на них наручники (Руд., Вітер.., 1958, 402);

В заарештованого перев’язана голова, руки його зчеплені наручниками (Галан, І, 1960, 407);

*У порівн. Та не вирватись їй, бо руки, як залізні наручники, її руки здавили (Головко, II, 1957, 175).

Значення в інших словниках

1. наручники — Кайданки; НАРУЧЧЯ б.з., браслет; Р. оберемок.  Словник синонімів Караванського
2. наручники — див. кайдани  Словник синонімів Вусика
3. наручники — -ів, мн. (одн. наручник, -а, ч.). З'єднані ланцюжком металеві кільця, що їх надівають на руки заарештованим.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. наручники — НАРУ́ЧНИКИ, ів, мн. (одн. нару́чник, а, ч.). З'єднані ланцюжком металеві кільця, що їх надівають на руки заарештованим. Солод .. заклав руки за спину, ніби відчував на них наручники (М.  Словник української мови у 20 томах