настоятель
НАСТОЯ́ТЕЛЬ, я, ч.
1. Начальник чоловічого монастиря; ігумен.
До Верхівні часто їздить настоятель монастиря (Рибак, Помилка.., 1956, 53).
2. Старший священик православної церкви.
Після служби духовенство виходило на водосвященіє [водосвяття]; настоятель ішов попереду (Стор., І, 1957, 259);
Прибули [Гузь з обозом] на Куренівку, прямо до обійстя настоятеля церкви (Бурл., М. Гонта, 1959, 17).
3. діал. Спадкоємець.
Зять [Миколи] пам’ятав, що живе в тестя у приймах і що він настоятель на Джерине поле й грунт (Н.-Лев., II, 1956, 258).
Словник української мови (СУМ-11)