натовкти

НАТОВКТИ́, вчу́, вче́ш, док., перех.

1. Товчучи, виготовити що-небудь.

— Вгощайтеся і ви. Свіжий кріпак. Допіру жінка натовкла, — спокійно говорив.. Барило (Кучер, Прощай.., 1957, 384);

// Стовкти яку-небудь кількість чогось.

2. розм. Щільно наповнити чим-небудь.

— То я книжками так натовк свої валізи (Мас., Під небом.., 1961, 7);

*Образно. Природа не дуже багато натовкла розуму в голову пристава четвертого стану (Стельмах, І, 1962, 581).

3. розм. Побити кого-небудь.

— Ви не знаєте, скільки я з тими бахурами день у день нагризуся, намучуся, скільки їх натовчу (Фр., VI, 1951, 153).

◊ Натовкти́ мо́рду (пи́ку) кому, вульг. — побити кого-небудь по обличчю.

— Пику натовчу, хоч ти мені й батько (Вас., І, 1959, 148);

Двом американцям просто серед білого дня на Графській пристані [в Севастопольському порту] якісь матроси натовкли морду (Гончар, II, 1959, 347);

Натовкти́ [під] боки́ ([в] поти́лицю) кому або кого — побити кому-небудь боки (потилицю); побити кого-небудь.

[Юхим:] А я собі думаю: лежи ти й зверху, а я тобі зісподу натовчу мовчки боки (Вас., III, 1960, 80);

— Всього доводиться терпіти.. А як не в лад загавкаєш на пана, То ще й під боки натовчуть (Гл., Байки, 1959, 185);

— Та піди та побий їй морду, та натовчи добре потилицю (Н.-Лев., II, 1956, 336);

Зіпхнув [будівничий] чоловіка з муру, і налаяв щонайпоганшими словами, ще й в потилицю натовк (Фр., V, 1951, 302).

Словник української мови (СУМ-11)