натовкти
НАТОВКТИ́, вчу́, вче́ш, док.
1. що і без дод. Товчучи, виготовити що-небудь.
– Вгощайтеся і ви. Свіжий кріпак. Допіру жінка натовкла, – спокійно говорив .. Барило (В. Кучер);
// Стовкти, потовкти яку-небудь кількість чогось.
Змій наскоро натовк і поїв горіхів, поквапливо випив півбочки вина (В. Королевич).
2. що, розм. Щільно наповнити що-небудь чимсь.
– То я книжками так натовк свої валізи (Т. Масенко);
Світало, а вона [чоловіки] все ще бубоніли. І повну попільничку натовкли недопалків (Є. Гуцало);
* Образно. Природа не дуже багато натовкла розуму в голову пристава четвертого стану (М. Стельмах).
3. розм. Побити кого-небудь.
– Ви не знаєте, скільки я з тими бахурами день у день нагризуся, намучуся, скільки їх натовчу (І. Франко);
– Місця не знаходжу! Кинусь на розшуки [сина], зловлю, натовчу, налупцюю, та тільки ж биттям хіба виховаєш? (О. Гончар);
// Потовкти кого-небудь об щось або в щось, покаравши за провину.
– Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила, – сказала Мотря (І. Нечуй-Левицький);
– Ну що мені з тобою робити? Натовкти твоїм дурним лобом об сосну шкода – всохне. Вона хоч тінь дає, а ти на якого чортового батька живеш на світі? (Григорій Тютюнник).
◇ (1) Натовкти́ мо́рду (пи́ку) кому, вульг. – побити кого-небудь по обличчю.
– Пику натовчу, хоч ти мені й батько (С. Васильченко);
Двом американцям просто серед білого дня на Графській пристані [в Севастопольському порту] якісь матроси натовкли морду (О. Гончар);
(2) Натовкти́ [під] боки́ ([в] поти́лицю) кому або кого – побити кого-небудь.
[Юхим:] А я собі думаю: лежи ти й зверху, а я тобі зісподу натовчу мовчки боки (С. Васильченко);
– Всього доводиться терпіти .. А як не в лад загавкаєш на пана, То ще й під боки натовчуть (Л. Глібов);
– Та піди та побий їй морду, та натовчи добре потилицю (І. Нечуй-Левицький);
Зіпхнув [будівничий] чоловіка з муру, і налаяв щонайпоганшими словами, ще й в потилицю натовк (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)