натішитися
НАТІ́ШИТИСЯ, шуся, шишся, док., ким, чим, з кого — чого і рідко над ким — чим, без додатка, розм. Потішитися багато, досхочу.
Почнуться й докажчику муки: Тоді на дозвіллі натішуся я З тортур і дратівлі змії-гультяя! (Стар., Поет. тв., 1958, 227);
[Кожух:] Говори, шляхтичу. Інакше сотник Горобець натішиться над тобою так, що сам диявол гопака ударить (Корн., І, 1955, 218);
// перев. з запереч. н е. Радуючись, вдовольнитися повністю.
Я не могла доволі натішитися сонцем, воно так жарко гріло (У. Кравч., Вибр., 1958, 308);
Швидко одужував Данько.. Мати натішитись не могла: на очах оживає син! (Гончар, II, 1959, 198);
// Зазнати насолоди досхочу.
Улас намилувався Лукиною, натішився й покинув її, як зірвану кітку (Н.-Лев., III, 1956, 348).
Словник української мови (СУМ-11)