нахвалка
НА́ХВАЛКА, и, ж., розм. Те саме, що погро́за.
Повний гнівних слів і всяких нахвалок, Вітя грузнув по коліна в болоті, спотикався (Вас., II, 1959, 192);
Серед грізних вигуків та нахвалок на козаків почулися раптом веселі жарти та круті дотепи (Головко, II, 1957, 314).
Словник української мови (СУМ-11)