наїжджий
НАЇ́ЖДЖИЙ, а, е, розм. Який приїхав, прибув куди-небудь; приїжджий.
Отак розмовляли поміж собою наїжджі пани, гуляючи невеличкими гуртами по місту (Мирний, III, 1954, 260);
Наїжджих пожильців уникала [Лукина], і вони обминали її (Вол., Місячне срібло, 1961. 328);
// у знач. ім. наї́жджі, джих, мн. Люди, що приїхали, прибули куди-небудь.
Он з улиць показалися і наїжджі (Мирний, І, 1954, 236);
Скільки видно, таборяться по пісках наїжджі, біліють ятки та намети (Гончар, Таврія, 1952, 33).
Словник української мови (СУМ-11)