наїжджий

наї́жджий

-а, -е, розм.

Який приїхав, прибув куди-небудь; приїжджий.

|| у знач. ім. наїжджі, -джих, мн. Люди, що приїхали, прибули куди-небудь.

Значення в інших словниках

1. наїжджий — наї́жджий прикметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. наїжджий — Приїжджий, заїжджий, прибулий; (не місцевий) чужий, не тутешній.  Словник синонімів Караванського
3. наїжджий — НАЇ́ЖДЖИЙ, а, е, розм. Який приїхав, прибув куди-небудь; приїжджий. Отак розмовляли поміж собою наїжджі пани, гуляючи невеличкими гуртами по місту (Панас Мирний); Наїжджих пожильців уникала [Лукина], і вони обминали її (І. Волошин); // у знач. ім.  Словник української мови у 20 томах
4. наїжджий — НЕТУТЕ́ШНІЙ (який не народився, не живе або не жив раніше в цій місцевості), ЧУЖИ́Й, СТОРО́НСЬКИЙ розм.; ПРИ́ЙШЛИЙ, ЗА́ЙШЛИЙ, ЗАХО́ЖИЙ розм. (який прийшов, прибув у дану місцевість звідкись); ПРИЇ́ЖДЖИЙ, ЗАЇ́ЖДЖИЙ, НАЇ́ЖДЖИЙ розм.  Словник синонімів української мови
5. наїжджий — Наї́жджий, -жа, -же  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. наїжджий — НАЇ́ЖДЖИЙ, а, е, розм. Який приїхав, прибув куди-небудь; приїжджий. Отак розмовляли поміж собою наїжджі пани, гуляючи невеличкими гуртами по місту (Мирний, III, 1954, 260); Наїжджих пожильців уникала [Лукина], і вони обминали її (Вол.  Словник української мови в 11 томах