небожа
НЕБОЖА́, а́ти, с.
1. Зменш.-пестл. до не́бі́ж і небо́га.
Грицько так і покинув своїх [дітей] на ніч у сестри, бо другого дня треба було їхати рано, то тітка й зоставила в себе небожат (Гр., II, 1963, 406);
В Яготині Шевченко зробив.. оригінальні портрети В. Рєпніної, дітей — небожат княжни (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 125).
2. тільки мн., пестл. Звертання старшого до молодших.
Веселі небожата!.. Я байку розкажу — послухайте, хлоп’ята! (Бор., Тв., 1957, 129);
Для вас, небожата, відси така наука: ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка (Фр., IV, 1950, 66).
Словник української мови (СУМ-11)