небожа
НЕБОЖА́, а́ти, с.
1. Зменш.-пестл. до не́бі́ж і небо́га.
Грицько так і покинув своїх [дітей] на ніч у сестри, бо другого дня треба було їхати рано, то тітка й зоставила в себе небожат (Б. Грінченко);
В Яготині Шевченко зробив .. оригінальні портрети В. Рєпніної, дітей – небожат княжни (з наук. літ.).
2. тільки мн., пестл. Уживається як звертання старшого до молодших.
Веселі небожата!.. Я байку розкажу – послухайте, хлоп'ята! (Л. Боровиковський);
Для вас, небожата, відси така наука: ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)